Рідний край! Починається він із маминої колискової пісні, з батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у великий світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського.
На найвищому пагорбі давнього козацького села Харківці височить розкішна школа. Ще Архип Тесленко писав: «Села, заможнішого за наші Харківці, у повіті нашому не знайти. Красивішого теж пошукайте. Ось вийдіть на наш вигін літом коли, – а вигін у нас високий такий, – та гляньте униз: широчезна долина; у долині гаї, сади зеленіють. А в цьому морі зеленому поринають хати, де-де криті й залізом, клуні, хліви… Єсть і школа второкласна у нас, хлоп`яча. Там красуня така: в два поверхи, цеглова, стоїть, запишалась на вигоні…».
А бере початок її історія ще з 1905 року. За два роки (1903-1905) її звели на землі місцевого землевласника Кирика Петренка. Цеглу для будівництва виготовляли в місцевій цегельні, яка належала Науму Діброві. У розчин для міцності додавали яйця, тому стіни приміщення надзвичайно міцні і збереглися в ідеальному стані. Також споруда мала все необхідне для комфортного навчання та проживання учнів: було проведено воду, каналізацію, зроблено пекарню.
Спочатку це була церковно-вчительська школа, у ній готували вчителів початкових класів. Її опікуном був священик Іоанн Стефанович, старшим вчителем - Олександр Павлович Дубняк. І до сьогодні згадують жителі села доброго, розумного та відданого своїй справі Олександра Павловича. Завдяки його зусиллям біля школи з’явився розкішний сад із тінистими липовими, березовими, кленовими алеями, різнобарвними клумбами, стрункими соснами. Із року в рік сад збільшувався, адже стало доброю традицією кожному поколінню учнів садити дерева. Тому з ранньої весни й до пізньої осені потопає школа в зелені.
У 1905 – 1907 роках Харківецька школа стала серцем революційного руху в селі, активним учасником якого був Архип Тесленко. У 1917 році, коли радянська влада оголосила лікнеп, майже 500 селян здобули в стінах школи першу освіту. Наш сільський храм освіти міцний і величний не лише своїми стінами та багатою історією, але й духом тих ідей, поривань, виплеканих славними предками в ньому.
Серед них і Олексій Федотович Коломієць — український письменник та драматург. Сім років навчався не по роках розумний і до всього цікавий чорнявий, кароокий хлопчика в Харківецькій школі (20-30-ті роки минулого століття), щоб потім стати основоположником сучасної української драматургії.
Багато бачила на своєму віку школа світлого, радісного, та не минуло її лихе. Це й насильна колективізація, розкуркулення працьовитих сільських господарів, Голодомор 1932-1933 років. Під час жахіть Великої вітчизняної війни ворожими солдатами в сільській середній школі було знищено й пограбовано безліч різного майна. Але після війни школа відродилася, знову наповнилася дзвінкими дитячими голосами. Складно підрахувати, скількох випускників випустила у світ красуня-школа, дала путівку в життя.
Змінюються часи, відходять у вічність одні покоління,приходять у світ інші, а школа ,як і раніше, привітно зустрічає дітвору. Рідна школа... Спогади про неї зігрівають душу кожного. Це тепло глибоко проникає до серця, до потаємних глибин душі. І де б ми не були, куди б доля нас не закинула, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому, до школи.
Не помре Україна ніколи,
А цвістиме мільйони віків,
Доки діти ітимуть до школи
Славні нащадки батьків і дідів.
.jpeg)
Коментарi